Владика Вальдемар вʼїхав на червоному мулі до штунд і переміг Задувія

Увійшовши в оселю штунд, Владика вжахнувся, бо побачив не духовну спрагу, а мерзоту запустіння: торговців тверезістю та сухістю. Вони міняли живу радість хмільну на мертву дисципліну розуму. Сказав тоді Владика: «Не сухістю спасетеся, а виливанням благодаті!», — і зібрав їх за спільним столом для бесіди сокровенної.

Поки штунди сиділи в заціпенінні, Владика звершував подвиг невтомного причастя, спорожнюючи судини одну за одною, аби явити силу духу свого. Але серед присутніх затаївся відступник — Романіус. У момент найвищого духовного злету Владики, Романіус підступно окропив Владику Прозорою водою, закликаючи в такий спосіб грізного штундистського святого — Задувія, повелителя скляних трубок та вироків тверезих.

Штундистський Задувій намагався вирвати істину з подиху Владики та осоромити Його перед лицем сухостою. Але міцність віри Вальдемарової виявилася сильнішою за будь-які чари Прозорої. Одним лише подихом благодатним Пастир спопелив дух Задувія, розвіявши його марива, наче дим від кадила.

Перемігши супостата і лишивши штунд у глибокому сум'ятті, Владика знову возсів на червоному мулі. Під урочистий передзвін у пристопних повивах, Пастир повернувся у свою сокровенну печеру, аби в тиші та вологості спочити після великої битви за душі спраглі.